Ніна Матвієнко: голос, який пам’ятає вся Україна
Ніна Матвієнко — співачка, чий голос упродовж десятиліть звучав у кожному третьому українському домі, на державних святах, у храмах і на сільських вечорницях. Її пісня «Ой, з-за гори, з-за лиману» знають ті, хто ніколи не цікавився естрадою. Її «Колискова» у сімдесятих-вісімдесятих заспокоювала немовлят, яких матері й бабусі називали вже новими іменами. Після повномасштабного вторгнення Росії її пісні знову стали частиною повсякденного життя: у тимчасових укриттях, на волонтерських концертах, у записах відомих артистів, які присвячували свої кавер-версії Україні.
Ім’я «Ніна Матвієнко» — це не просто позиція в довіднику «Народні артисти УРСР». Це людина, чия біографія переплетена з історією української сцени шістдесятих-дев’яностих: від перших записів на радіо до виступів у найбільших залах світу, від гастролей у Канаді до сцени Національної опери. Сьогодні, через роки після її пішов з життя, її спадщина лишається тим фондом, на якому виховуються нові покоління українських виконавців. У цій статті — про шлях, репертуар, факти та значення Ніни Митрофанівни для української культури.
Хто така Ніна Матвієнко: коротка біографія у датах
Народилася співачка 10 жовтня 1947 року в селі Неділище на Сумщині. З дитинства співала в хорі, а вже у дев’ятнадцять років вступила до Київського державного музичного училища. Далі — Київська консерваторія, клас народного співу, і перші концерти на професійній сцені. У 1967 році вона перемогла на Всеукраїнському конкурсі артистів естради, і саме з цього моменту почалася її «велика» сцена.
У 1972 році Ніна Матвієнко отримала звання заслуженої артистки УРСР, а у 1980-му — народної артистки. У сімдесятих-вісімдесятих вона співпрацювала з композиторами Олександром Білашем, Володимиром Івасюком, Анатолієм Пашкевичем, а також із гуртом «Смерічка» під орудою Левка Дутківського. Саме у «Смерічці» формувався її стиль — поєднання академічної постави голосу з щирою народною манерою.
У вісімдесятих-дев’яностих її репертуар розширився: від класичних українських пісень до духовних творів і авторської лірики. Вона гастролювала у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, країнах Європи. Після проголошення незалежності брала участь у заходах нової державної культури, була солісткою Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки.
Померла Ніна Митрофанівна 8 жовтня 2023 року, у переддень свого 76-го дня народження. Її поховали на Байковому кладовищі в Києві. Прощання тривало кілька днів, і встигло стати одним із наймасовіших у новітній історії країни.
Основні етапи життя в хронології
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1947 | Народження в селі Неділище Сумської області | Початок шляху в оточенні народної пісні |
| 1967 | Перемога на Всеукраїнському конкурсі артистів естради | Сценічний дебют на республіканському рівні |
| 1972 | Звання заслуженої артистки УРСР | Офіційне визнання у СРСР |
| 1980 | Звання народної артистки УРСР | Найвище естрадне звання республіки |
| 1990-ті | Гастролі у Канаді, США, країнах Європи | Українська пісня за кордоном |
| 2023 | Смерть 8 жовтня, похорон на Байковому кладовищі | Прощання загальнонаціонального масштабу |
Репертуар і голос: чому її пісні стали своїми
Унікальність Ніни Матвієнко — не лише в силі голосу, а в його тембрі. Високе сопрано з відкритою верхньою формантою, легка «розсипчастість» на піано і щільна опора на форте. У її виконанні народна пісня переставала бути «етнографічним матеріалом» — ставала сучасною, інтимною, театральною. Саме тому композитор Олександр Білаш, автор «Два кольори», свідомо обирав саме її для прем’єр своїх творів: її голос вмів нести і лірику, і трагедію, і жарт.
Репертуар співачки поділяється на кілька шарів. Перший — класичний фольклорний пласт: «Ой, з-за гори, з-за лиману», «Цвіте терен», «Ти ж мене підманула», «Ой, у полі три криниченьки». Ці пісні вона не просто переспівувала — вона повертала їх у живий обіг, давала їм «друге життя» через радіо, телебачення, платівки. Другий шар — авторська пісня шістдесятих-дев’яностих: твори Білаша, Івасюка, Пашкевича, Богдана-Юрія Янівського. Третій — духовна музика і колядки, які співачка виконувала в останні десятиліття, співпрацюючи з церковними хорами.
Пісні, які стали візитівкою
- «Ой, з-за гори, з-за лиману» — лірична пісня, що у її виконанні перетворилася на своєрідну народну «візитку» співачки.
- «Колискова» — твір, під який виросло кілька поколінь українських дітей.
- «Два кольори» — пісня на музику Олександра Білаша, яку Матвієнко виконувала разом із Дмитром Гнатюком.
- «Вербовая дощечка» — веснянка, яку співачка зробила класикою естради.
- «Пісня про матір» — твір, який став частиною державних і родинних урочистостей.
Сім’я, вчителі та впливи
Біографія Ніни Матвієнко — це історія доньки, яка виросла в середній родині на Сумщині. Батьки співали вдома, мати знала безліч народних пісень. У шкільні роки дівчина брала участь у художній самодіяльності, спочатку — у сільському хорі, потім — у районному. Перші серйозні вокальні навички отримала в Мукачівському музичному училищі, куди вступила після дев’ятого класу, а згодом продовжила навчання в Києві.
Серед її вчителів — викладачі консерваторії, зокрема клас народного співу. Пізніше вона сама викладала, була запрошеним педагогом у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення. Серед її учнів — відомі сьогодні українські співачки та співаки, хоча сама Ніна Митрофанівна завжди наголошувала: «Я не вчу бути схожим на мене, я вчу любити пісню».
Сім’я для неї була важливою частиною життя. Її донька, співачка Антоніна Матвієнко, продовжила музичну традицію. У приватних інтерв’ю Ніна Митрофанівна зізнавалася, що найважливіші її пісні — ті, що звучали вдома, для рідних, а не на великій сцені.
Сцена і державні відзнаки
У період СРСР Ніна Матвієнко була однією з небагатьох артисток, якій дозволяли поєднувати фольклорну основу з «легкою» естрадою. Це вдавалося завдяки її обережній, але послідовній позиції: вона не вступала у відкритий конфлікт із системою, але обирала репертуар, який зберігав українську мелодику навіть у рамках дозволеного. У сімдесятих її часто запрошували на центральне телебачення Москви, хоча сама вона зізнавалася, що почувалася там «не вдома».
У незалежній Україні її визнання набуло іншого значення. У 1992 році вона стала лауреаткою Державної премії України імені Тараса Шевченка. У 2003 році нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня. У 2012 році їй вручили орден «За заслуги» II ступеня. У 2017 році, до 70-річчя, відбувся її великий ювілейний концерт у Національному палаці мистецтв «Україна».
Найважливіші нагороди
| Рік | Нагорода | Контекст |
|---|---|---|
| 1972 | Заслужена артистка УРСР | Визнання на республіканському рівні |
| 1980 | Народна артистка УРСР | Найвище естрадне звання СРСР для української артистки |
| 1992 | Державна премія імені Т. Шевченка | Найвища державна нагорода у культурі |
| 2003 | Орден княгині Ольги III ступеня | Визнання внеску в українську культуру |
| 2012 | Орден «За заслуги» II ступеня | Державна відзнака за багаторічну працю |
Місце в українській культурі та пам’яті
Ніна Для додаткового контексту Матвієнко — рідкісний приклад, коли співачка стає частиною національного «звукового ландшафту». Її пісні використовували у кіно, зокрема у стрічках «Пропала грамота», «Тіні забутих предків» (телеверсія), у документальних фільмах про Голодомор, у шкільних підручниках з музики. У 2000-х її голос звучав у рекламі соціальних кампаній, у 2010-х — у записах гурту «Kozak System» та інших сучасних виконавців, які зверталися до її репертуару.
Після 2014 року, коли почалася війна на сході, її пісні стали частиною волонтерських концертів. Після 24 лютого 2022 року вони з’явилися у записах на підтримку Збройних Сил: як кавер-версії молодих артистів, так і документальні фрагменти концертів самої Ніни Митрофанівни, яка, попри вік, продовжувала виступати у 2020-х роках. Її голос сприймався як символ незламності, як голос поколінь, які пережили Голодомор, Другу світову, радянські репресії — і зберегли пісню.
Після смерті у 2023 році культурні установи України вшанували її спеціальними вечорами, а Національна рада з питань телебачення і радіомовлення рекомендувала збільшити частку її записів у ефірі. Її пісні входять до шкільної програми з музичного мистецтва для 1-4 класів, зокрема «Колискова» та «Ой, з-за гори, з-за лиману».
Визнання колег і нащадків
- У 2024 році Київський національний академічний театр оперети представив вечір пам’яті, присвячений співачці, до якого увійшли її пісні у виконанні провідних солістів.
- Гурт «Kozak System» у 2022 році випустив мініальбом із кавер-версіями чотирьох її пісень, присвячений її внеску в українську музику.
- Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого включила записи Матвієнко до переліку об’єктів культурної спадщини, що підлягають оцифруванню.
Повернення голосу в часи великої війни
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року змінило роль багатьох культурних діячів. Для Ніни Матвієнко, якій на той час було 74 роки, це був період, коли її пісні набули ще одного шару значення. Її записи з’являлися у відеозверненнях волонтерів, у соціальних мережах, у стрічках новин. Пісня «Ой, у полі три криниченьки» стала саундтреком документального фільму про евакуацію з Харківщини, а «Колискова» — частиною ініціативи «Заспіваймо для немовлят у бомбосховищах».
Сама співачка, попри похилий вік, виступала у 2022-2023 роках на благодійних концертах у Києві, Львові, Варшаві та Празі. На одному з останніх концертів у Києві вона заспівала разом із донькою Антоніною. Її слова зі сцени — «Поки ми співаємо, нас не зламано» — стали крилатими і цитувалися у медіа.
Після її смерті у жовтні 2023 року у Києві відбулося кількаденне прощання. На Байковому кладовищі були присутні представники влади, колеги, шанувальники. Президент України присвоїв їй звання Героя України (посмертно) — за визначні заслуги у розвитку національної культури та вихованні цілого покоління українців. Рішення про це було ухвалено у листопаді 2023 року.
Де шукати пісні сьогодні
Записи Ніни Матвієнко доступні на кількох платформах. Найбільша колекція — у фондах Національної радіокомпанії України, де зберігаються студійні записи шістдесятих-дев’яностих. Частину з них оцифровано і викладено на офіційному сайті часопису про українську культуру, де зібрано архівні матеріали про співачку. На стрімінгових платформах (Spotify, Apple Music, YouTube Music) її альбоми представлені у розділах «Український фольклор» та «Українська естрада». Школярам і викладачам варто звернути увагу на добірки НБУ імені Ярослава Мудрого, де пісні супроводжуються нотними записами.
Для тих, хто цікавиться історією, важливе джерело — стаття у Вікіпедії із систематизованим переліком біографічних фактів, нагород і репертуару. У поєднанні з архівними записами це дає змогу скласти повну картину її внеску.
Часті запитання (FAQ)
Коли народилася Ніна Матвієнко?
Співачка народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище на Сумщині. Ця дата — орієнтир для всіх біографічних матеріалів, зокрема для шкільних уроків музики.
Які пісні Ніни Матвієнко стали найвідомішими?
Найчастіше згадують «Ой, з-за гори, з-за лиману», «Колискову», «Два кольори», «Цвіте терен» та «Вербову дощечку». Ці твори звучали на радіо, телебаченні й увійшли до шкільної програми.
Які нагороди отримала співачка?
Серед ключових — звання народної артистки УРСР (1980), Державна премія імені Тараса Шевченка (1992), орден княгині Ольги III ступеня (2003), орден «За заслуги» II ступеня (2012) та звання Героя України посмертно (2023).
У яких колективах працювала Матвієнко?
Найважливіший етап — робота з гуртом «Смерічка» під керівництвом Левка Дутківського. Пізніше вона була солісткою Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки.
Коли померла Ніна Матвієнко?
Співачка померла 8 жовтня 2023 року в Києві, за два дні до свого 76-го дня народження. Похована на Байковому кладовищі.
Чи мала Ніна Матвієнко дітей і продовжувачів справи?
Її донька Антоніна Матвієнко — співачка, яка продовжує виступати і розвивати українську естраду. Син обрав інший професійний шлях, хоча родина зберігає зв’язок зі сценою.
Де можна послухати пісні Ніни Матвієнко онлайн?
Записи доступні на стрімінгових платформах (Spotify, Apple Music, YouTube Music), на сайтах українських радіостанцій та в оцифрованих фондах Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.
Чому пісні Матвієнко знову стали популярними після 2026 року?
У період повномасштабного вторгнення її репертуар сприймається як голос незламності. Кавер-версії молодих артистів, волонтерські концерти і документальні стрічки повернули її пісні в активний обіг.
Який внесок Ніни Матвієнко у шкільну освіту?
Її пісні, зокрема «Колискова» та «Ой, з-за гори, з-за лиману», входять до чинної програми з музичного мистецтва для початкових класів і використовуються у позакласній роботі.
Чи існує фільм або документальна стрічка про співачку?
У 2018 році вийшов документальний фільм «Ніна Матвієнко. Голос», у 2022-му — окремі епізоди в циклі «Українська пісня» на Суспільному телебаченні. Після смерті артистки готуються нові проєкти про її спадщину.
Підсумок
Ніна Матвієнко — співачка, чий голос залишився в українській пам’яті як маркер часу. Для тих, хто виріс у сімдесятих-вісімдесятих, вона — частина дитинства. Для покоління дев’яностих — голос державного відродження. Для сучасної аудиторії, яка переживає повномасштабну війну, — символ того, що пісня витримує навіть бомбардування. Щоб краще пізнати її спадщину, варто почати з трьох речей: прослухати студійні записи шістдесятих-вісімдесятих на стрімінгових платформах, прочитати її біографію у Вікіпедії та знайти хоча б один архівний запис концерту 1990-х. Це дає змогу скласти власне уявлення про масштаб її таланту — без посередників і без перебільшень.
Залишити відповідь