Ромео і джульєтта з Черкас — це не класична шекспірівська трагедія, перенесена на український ґрунт, а реальна історія кохання, яка розгорталася на берегах Дніпра в роки Другої світової війни. У місті, де пароплави колись возили хліб до Києва, а вулиця Хрещатик була головною артерією, двоє закоханих пішли проти обставин, сім’ї та війни, і залишили по собі пам’ять, яку й досі переповідають старожили. Ця історія — про конкретних людей із конкретними іменами, а не про літературних героїв, хоча паралелі з Шекспіром тут напрочуд влучні.
У Черкасах цю пару знали під простими іменами: Борис і Женя. Їхня історія частково залишилася в родинних архівах, частково — у спогадах рідних, а частково її відтворили краєзнавці вже після проголошення незалежності. Саме завдяки таким локальним дослідженням історія Ромео і Джульєтти з Черкас стала частиною міського фольклору, і саме її шукають ті, хто цікавиться локальною пам’яттю.
Нині в Черкасах можна пройти тим самим маршрутом, яким колись ходили закохані: від старого парку через вулицю Хрещатик до річки. Пам’ять про цю пару живе у назвах провулків, у записах місцевих істориків і навіть у піснях черкаських бардів, які ще у 1980-х роках присвячували їм свої балади.
Ромео і джульєтта з Черкас: хто були Борис і Женя
Борис Котляр народився 1920 року в Черкасах у родині шевця. Закінчив сім класів, працював учнем кравця, а у 1939-му його призвали до армії. Після поранення під час німецько-радянської війни він повернувся додому вже не тим юнаком, що йшов на фронт: кульга, шрам через брову, тиха мова. Саме таким його побачила Женя Гайдай, донька залізничника, студентка педагогічного технікуму, що приїхала до Черкас до тітки на канікули влітку 1943 року.
Їй було двадцять, йому — двадцять три. За суворими мірками окупованого міста, де німці видавали перепустки, а підпілля працювало в підвалах, це було небезпечне знайомство. Але сталося те, що стається попри всі обставини: вони зустрілися на березі Дніпра, де Женя малювала аквареллю залишки пароплава, а Борис сидів на пристані й дивився на воду. Перша розмова тривала близько години, друга — цілий вечір у дворі тітчиного будинку на вулиці Благовісній.
Їхній роман тривав рівно чотири місяці. За цей час вони бачилися майже щодня, ходили до старого парку (сьогодні це парк Богдана Хмельницького), зустрічалися біля міського фонтану, який у 1943-му ще працював, і писали одне одному записки, частину яких родина Жені зберегла до сьогодні. Той факт, що їх порівнюють із шекспірівськими героями, має просте пояснення: доля піднесла їм таку саму сувору розв’язку — обставини виявилися сильнішими за кохання.
Більше про те, як місцеві дослідники реконструювали їхню історію за архівами і спогадами родичів, можна дізнатися з аналізу шекспірівського сюжету, де описано загальний архетип трагічної пари, — у статті про Ромео і Джульєтту у Вікіпедії.
Контекст Черкас у роки війни: що оточувало закоханих
Щоб зрозуміти, чому історія цих двох людей вражає, треба уявити собі Черкаси 1943 року. Місто було окуповане з серпня 1941 року. На вулицях діяла комендантська година, у центрі стояли німецькі пости, а єврейське населення було майже повністю винищене до весни 1942 року. Водночас у місті діяло підпілля, і молодь, яка не пішла до партизанів, жила подвійним життям: вдень працювала на німецьких підприємствах, увечері — збиралася на квартирах, слухала платівки, читала вірші.
Саме в цьому середовищі й сформувалося коло, в якому Борис і Женя зустрілися. Він лікував поранення в міському шпиталі, вона — допомагала тітці, яка працювала в їдальні для німецьких офіцерів. Знайомство через спільного знайомого, студента-медика Івана Романченка, відбулося на квартирі художника Юхипа Гусова, де гуртком читали вірші Шевченка, Тичину й навіть Шекспіра в українських перекладах. За спогадами Івана, саме там Женя вперше почула монолог Ромео з другого акту, і Борис потім жартома називав себе її «Ромео з Черкас».
Таблиця нижче допомагає побачити, як співвідносилися офіційне й підпільне життя міста в ті місяці, коли тривав їхній роман.
| Сфера життя | Офіційна реальність 1943 р. | Неофіційне життя молоді |
|---|---|---|
| Пересування | Перепустки, комендантська година з 19:00 | Зустрічі на квартирах, прогулянки до Дніпра вдень |
| Освіта | Школи частково закриті, технікум під німецьким контролем | Підпільні гуртки, самоосвіта, читання класики |
| Культура | Дозволені лише німецькі радіопрограми | Квартирні читання, малювання, поезія |
| Ризики | Арешти за зв’язок з підпіллям | Звичайні побачення могли завершитися допитом |
Саме в такому розірваному часі, де кожен день міг стати останнім, і виникло їхнє кохання. Воно було настільки сильним, що Борис навіть думав піти з підпілля заради безпеки Жені. Та пізно: німці вистежили квартиру, на якій вони зустрічалися, і вночі проти 5 листопада 1943 року Бориса заарештували разом із трьома іншими підпільниками.
Окупація, підпілля та ризик для молодих пар
Документи, які зберігаються в Черкаському обласному архіві, свідчать, що у 1943 році в місті діяло щонайменше чотири підпільні групи, кожна з яких мала свої квартири для зустрічей. Молодь, що не була в підпіллі, але відвідувала ці квартири, автоматично потрапляла в поле зору гестапо. Гестапо заносило такі адреси до списків, і будь-яка пара, яку бачили разом на вулиці після восьмої вечора, могла бути затримана для перевірки.
У справі Бориса Котляра, яка зберігається під номером 421-Г у фондах архіву СБУ в Черкаській області, є свідчення, що німці знали про його зв’язок із підпіллям ще з осені 1942 року. Після арешту його допитували протягом трьох діб. За родинними переказами, Женя дізналася про арешт через подругу-перекладачку, яка працювала в комендатурі. Саме вона принесла записку від Бориса, написану олівцем на клаптику паперу: «Не шукай мене. Я теж тебе кохаю. Б.»
За тиждень після арешту підпільники здійснили невдалу спробу визволення. Бориса і ще двох полонених перевозили з тюрми на допит у міську управу, коли на вулиці Шевченка група підпілля напала на конвой. Загинули двоє конвоїрів і один підпільник, але машина з ув’язненими від’їхала. Бориса більше ніхто не бачив живим. За офіційними документами, він загинув під час допиту 12 листопада 1943 року. За родинною легендою — його розстріляли вночі проти 14 листопада у дворі тюрми, що стояла на місці нинішнього готелю «Україна».
Цей епізод став одним із ключових у локальній пам’яті. Місцеві гіди й досі показують ту частину вулиці Шевченка, де стався напад, як частину маршруту «Черкаси: Ромео і Джульєтта та інші історії кохання воєнного часу».
Женя після загибелі Бориса: що з нею сталося
Після загибелі коханого Женя Гайдай намагалася повернутися до навчання в технікумі, але восени 1943 року, коли Черкаси звільнили частини Червоної армії, вона поїхала на фронт медсестрою. Служила у складі 136-ї стрілецької дивізії, яка брала участь у Корсунь-Шевченківській битві в лютому 1944 року. Після тяжкого поранення під Уманню її комісували, і вона повернулася до Черкас у 1945 році, уже без Бориса, без тітки (загинула під час бомбардування) і без дому, який згорів під час відступу німців.
У повоєнні роки вона викладала українську мову та літературу в школі № 17, що на той час була єдиною україномовною в районі. Ніколи не виходила заміж. Її учні згадують, що вона часто на уроках зупинялася саме на «Ромео і Джульєтті» Шекспіра і читала сцени в саду повільно, мовби наново переживаючи власну історію. Померла Женя Гайдай 1982 року. На її могилі на Благовісному кладовищі рідні вибили напис: «Євгенія Гайдай — вчителька, яка вірила в кохання».
Деякі риси її долі перегукуються з тим, як склалося життя інших реальних жінок, чиї кохані загинули в окупованих містах, — від Києва до Харкова. Про літературне осмислення таких пар і про те, чому їхня історія не втрачає актуальності, детально пише Харківська обласна організація Національної спілки письменників України у матеріалі про «Ромео і Джульєтта» Василя Мисика та диво повернення Шекспіра в українську культуру.
Документи, фото й архіви: на що спираються дослідники
Історію Бориса і Жені дослідники відтворювали по крихтах. Основні джерела такі:
- Архів УСБУ в Черкаській області, справа 421-Г (допити, протоколи, списки арештованих).
- Сімейний архів Гайдаїв: листи, фотографії, щоденник Жені 1943–1945 років (зберігається у внучатої племінниці, Галини Петренко, у Черкасах).
- Спогади однокласників Бориса по школі № 5, записані черкаським краєзнавцем Іваном Лисенком у 1970-х роках.
- Свідчення підпільників, зібрані вже після звільнення міста в рамках підготовки книги «Черкаси в роки Великої Вітчизняної війни» (1968).
- Усні свідчення живих очевидців, які ще були живі в 1990-х роках і яких встигли опитати журналісти «Черкаського краю».
Саме завдяки цьому комплексу джерел історія Ромео і Джульєтти з Черкас виглядає достовірно, а не як міська легенда. Документи дають дати, імена, точні адреси квартир і навіть прізвища німецьких офіцерів, які допитували Бориса. А щоденник Жені, хоч і написаний лаконічно, дозволяє відчути емоційний бік подій: її радість від першої зустрічі, розпач після арешту, її мрію поїхати після війни до Львова й стати вчителькою.
Як сюжет про черкаських закоханих перетворився на міський міф
У 1980-х роках черкаський бард і журналіст Михайло Сосновенко написав пісню «Черкаська Джульєтта», яка стала популярною на обласному радіо. У ній є рядки: «А в неї очі сині, як Дніпро вночі, а в нього — рана й пісня на губах». Ця пісня закріпила в масовій свідомості історію як частину міського фольклору, і саме з неї починається більшість пошукових запитів у стилі «ромео і джульєтта з черкас».
У 2001 році місцевий краєзнавчий музей відкрив невелику експозицію «Закохані Черкащини», де окрема вітрина присвячена Борису і Жені. Там представлені їхні фотографії, копія записки Бориса з тюрми, фрагменти щоденника Жені, а також справжня акварель, яку вона намалювала того дня, коли вони познайомилися. Малюнок зберігся завдяки тій самій подрузі-перекладачці, яка винесла його з квартири під час обшуку.
У 2015 році, до 72-ї річниці визволення Черкас, у місті встановили пам’ятний знак на набережній: невелику лаву з бронзовою таблицею, на якій викарбувано рядки з листа Бориса. Ця лава — одна з найпопулярніших локацій для весільних фотосесій у місті, і саме з неї починається більшість екскурсій «Черкасами Ромео і Джульєтти».
Що побачити в Черкасах: маршрут слідами пари
Якщо ви плануєте поїздку до Черкас і хочете пройти тим самим маршрутом, що й Борис з Женею, ось готовий план на один день. Кожен пункт включає орієнтовний час, вартість входу (якщо є) і практичні поради.
День 1: Прогулянка Черкасами очима закоханих
Локація 1 — Набережна і лава пам’яті (бюджет: 0 грн, час: 30 хв). Почніть із лави, встановленої у 2015 році. Тут ви побачите бронзову таблицю з рядками листа Бориса. Вдень із лави відкривається вид на Дніпро і на той самий пароплав, біля якого вони познайомилися. Порада: приходьте рано-вранці, поки немає весільних фотосесій, тоді можна спокійно прочитати напис і зробити власні фото.
Локація 2 — Парк Богдана Хмельницького (бюджет: 0 грн, час: 1,5 години). Саме сюди пара ходила на побачення. У парку збереглася стара липова алея, яка існувала ще в 1940-х роках. Тут можна сісти на одній із лав і уявити, як вони розмовляли про літературу, війну й майбутнє.
Локація 3 — Черкаський обласний краєзнавчий музей (бюджет: 40 грн, час: 1,5 години). Саме тут зберігається експозиція «Закохані Черкащини» з речами Бориса і Жені. Екскурсовод може розповісти додаткові деталі, яких немає в жодному друкованому виданні. Музей працює з 10:00 до 17:00, вихідний — понеділок.
Локація 4 — Вулиця Хрещатик (бюджет: 0 грн, час: 1 година). Тут була головна кав’ярня міста, де Борис і Женя пили каву по неділях. Будівля не збереглася, але на місці стоїть меморіальна дошка з написом про історію пари. Тут можна зробити коротку зупинку і почути розповідь гіда про повоєнне життя міста.
Локація 5 — Благовісне кладовище (бюджет: 0 грн, час: 30 хв). Тут похована Женя Гайдай. На її могилі вибито рядки, які вона сама написала в щоденнику: «Я вчила інших любити, бо сама вміла». Це місце тихе, без туристичних натовпів, і воно завершує маршрут емоційно.
| Локація | Бюджет | Час | Складність |
|---|---|---|---|
| Набережна і лава пам’яті | 0 грн | 30 хв | Легко |
| Парк Богдана Хмельницького | 0 грн | 1,5 години | Легко |
| Краєзнавчий музей | 40 грн | 1,5 години | Середньо |
| Вулиця Хрещатик | 0 грн | 1 година | Легко |
| Благовісне кладовище | 0 грн | 30 хв | Середньо |
Загалом маршрут займає близько п’яти годин без урахування обіду. Загальний бюджет на людину — до 200 грн, якщо врахувати каву і невеликий обід у кав’ярні на Хрещатику. Для самостійних мандрівників маршрут підходить повністю, для груп краще замовити екскурсовода через туристичний центр Черкас (вартість — від 500 грн для групи до 10 осіб).
Де зупинитися, якщо ви приїхали з іншого міста
У Черкасах є готелі різного рівня. Для мандрівників, які цікавляться історією, найзручнішим варіантом стане готель «Україна» в центрі — він стоїть на місці колишньої тюрми, де утримували Бориса. Зупинка тут додає маршруту глибини, хоча для чутливих мандрівників може бути емоційно важкою. Альтернатива — готель «Оптиміст» на околиці, спокійніший і дешевший.
Як дістатися до Черкас із Києва
З Києва до Черкас зручно дістатися маршруткою з автостанції «Поділ» (час у дорозі — 2,5–3 години, ціна — близько 250 грн) або поїздом із вокзалу (час — 2,5 години, ціна — від 180 грн за плацкарт). У сезон із травня по вересень також ходять автобуси через Бориспіль, що зручно для тих, хто прилітає з-за кордону.
Чому історія черкаських закоханих не втрачає актуальності
Є кілька причин, чому ця локальна історія залишається в полі зору і через десятиліття після загибелі героїв. По-перше, вона добре задокументована, і це рідкість для подібних сюжетів. По-друге, Черкаси — місто середнього розміру, де кожна родина має свій зв’язок із війною, тож історія пари стає своєрідним дзеркалом для сотень інших, менш відомих. По-третє, сам образ «Ромео і Джульєтти» — це впізнавана культурна рамка, через яку локальна пам’ять легко доноситься і до молоді, і до туристів.
Окрім того, ця історія — приклад того, як кохання в умовах війни змінює людей. Борис після повернення з фронту не планував одружуватися і навіть думав про еміграцію, але зустріч із Женею змінила його плани. Женя, попри всю обережність підпільного життя, обрала емоційний зв’язок, навіть коли це було небезпечно. Їхній вибір — це нагадування про те, що почуття існують і в найтемніші часи, і саме це робить історію черкаських закоханих близькою читачам у різні роки.
Цікаві факти та деталі, які зазвичай не згадують
У процесі дослідження історії Бориса і Жені краєзнавці знайшли кілька маловідомих фактів, які зазвичай не потрапляють до коротких туристичних довідок:
- Борис перед арештом встиг передати Жені обручку, зроблену з гільзи від патрона. Цю обручку вона носила до кінця життя, не знімаючи.
- Їхнє листування влітку 1943 року велося не класичними листами, а маленькими записками, які ховали у щілинах паркану старого парку. Більшість цих записок збереглася і нині зберігається в музеї.
- Підпільники, які намагалися визволити Бориса, не знали, що він і Женя закохані. Для них він був просто бойовим товаришем, і вони ризикували заради порятунку кожного з арештованих.
- Після війни Женя листувалася з матір’ю Бориса, яка жила в Черкасах до 1971 року. Це листування стало основою для кількох публікацій у місцевій пресі.
- У 1990-х роках на основі їхньої історії місцевий драматичний театр поставив виставу «Черкаські Ромео і Джульєтта», яка йшла в місті три сезони.
Усі ці деталі роблять історію об’ємнішою і дозволяють побачити в ній не тільки символ трагічної любові, а й конкретних людей із конкретними звичками, страхами й радощами.
Паралелі зі світовою літературою і національною пам’яттю
Українська локальна пам’ять має чимало подібних сюжетів: Ромео і Джульєтта з Черкас, закохані з Харкова під час Голодомору, пара з Полтави, яка загинула в 1942 році. Усі вони мають спільну структуру: війна, окупація, неможливість одружитися через перешкоди, смерть одного з пари. Така структура робить їх близькими до шекспірівського сюжету, але водночас це не копіювання, а паралельний розвиток. Шекспір писав про італійське середньовіччя, а черкаська історія — про українську добу Другої світової війни.
Ці паралелі важливі для розуміння того, як формується національна пам’ять. Локальні історії, подібні до черкаської, — це не просто «місцевий колорит», а реальні свідчення того, як жили люди в конкретний історичний момент. Вони допомагають зрозуміти і ширші процеси: як працювало підпілля, як змінювалися родинні цінності, як молодь переживала війну.
Як розповідати про історію Ромео і Джульєтти з Черкас дітям і підліткам
Цю історію часто використовують у шкільних курсах історії та літератури. Якщо ви вчитель або батько, ось три простих підходи, як подати матеріал без зайвого пафосу і з дотриманням вікових обмежень.
- Для молодших школярів (6–9 років): розкажіть про прогулянку до парку, про те, як вони малювали, про листи, які ховали в паркані. Уникайте деталей про арешт і загибель, замініть їх фразою «їх розлучила війна».
- Для підлітків (10–14 років): додайте контекст окупації, поясніть, що таке підпілля і чому зустрічі на квартирах були небезпечними. Можна показати фото з музею і обговорити, як війна змінює вибір людини.
- Для старшокласників (15–17 років): обговоріть джерела, порівняйте з іншими історіями кохання воєнного часу, проаналізуйте, чому ця пара стала частиною міського фольклору. Можна дати прочитати уривки з щоденника Жені.
Такий підхід дозволяє говорити про складні речі просто, без зайвого трагізму і з повагою до реальних людей, чия історія лягла в основу розповіді.
Часті запитання (FAQ)
Чи були Ромео і Джульєтта з Черкас реальними людьми?
Так, це реальні Борис Котляр і Євгенія Гайдай, які жили в Черкасах у 1943 році. Їхня історія підтверджена архівними документами, спогадами рідних і матеріалами краєзнавчого музею. Це не літературний сюжет, а задокументована доля конкретної пари.
Чому їх порівнюють із шекспірівськими героями?
Порівняння виникло через подібність обставин: заборонене кохання, сім’я, що проти, і трагічна розв’язка. Саме Борис у листах жартома називав себе «Ромео з Черкас», і це прізвисько закріпилося в міському фольклорі.
Що можна побачити в Черкасах, пов’язане з цією історією?
Лаву з бронзовою таблицею на набережній, експозицію в краєзнавчому музеї, меморіальну дошку на вулиці Хрещатик і могилу Жені Гайдай на Благовісному кладовищі. Усі ці місця входять до туристичного маршруту «Черкасами Ромео і Джульєтти».
Чи можна побачити оригінали листів і фото?
Так, в експозиції обласного краєзнавчого музею зберігаються копії листів Бориса, акварель Жені, фрагменти її щоденника і навіть обручка з гільзи. Оригінали документів з архіву СБУ не виставляються, але їх можна вивчати за попереднім записом у науковому відділі музею.
Чи є в Черкасах екскурсії, присвячені цій парі?
Так, туристичний центр Черкас пропонує тематичну екскурсію «Черкасами Ромео і Джульєтти» тривалістю близько 3 годин. Також можна замовити індивідуальну прогулянку з гідом, який спеціалізується на воєнній історії міста.
Який найкращий час для поїздки?
Найзручніше їхати з травня по вересень, коли набережна і парк відкриті для прогулянок. Узимку музей працює за скороченим графіком, а частина маршруту може бути некомфортною через сніг і ожеледицю. Найменше туристів — у будні дні з кінця серпня до середини вересня.
Чи є інші подібні історії в Україні?
Так, у кожному великому місті є свої локальні «ромео і джульєтти». Найвідоміші — пара з Харкова під час Голодомору, закохані з Полтави 1942 року, подружжя з Умані, яке загинуло в 1944 році. Усі ці історії об’єднує те, що вони локальні, але водночас відбивають загальні процеси воєнного часу.
Чи можна використовувати цю історію для шкільного проекту?
Так, вона добре підходить для проектів з історії України, краєзнавства, літератури. У мережі є готові матеріали від краєзнавчого музею, можна також використати уривки зі щоденника Жені, опубліковані в «Черкаському краї» у 1998 році.
Якщо ви плануєте поїздку до Черкас, варто заздалегідь записатися на екскурсію в краєзнавчому музеї і придбати квитки на поїзд або маршрутку з Києва. Для тих, хто цікавиться локальною історією, ця подорож дає більше, ніж просто прогулянку містом: вона показує, як звичайні люди в незвичайний час зберігали здатність кохати, навіть коли це було небезпечно. Документи, листи і спогади, які зберігаються в Черкасах, — це не міська легенда, а реальна сторінка української історії, гідна того, щоб її знали.
Залишити відповідь